четвер, 27 грудня 2012 р.
понеділок, 17 грудня 2012 р.
Фото ● Вічний Вогонь ●
Взяв звідси: http://vk.com/phistory
четвер, 9 серпня 2012 р.
Фото ● Чоловік і пес ●
Джерело: Big Picture
Чоловік піклується про свого 19-річного хворого пса.
Більше 18 років тому чоловік на ім'я Джон врятував маленьке цуценя, і з тих пір людина і тварина нерозлучні. Зараз пес по кличці Шоп страждає артритом, і Джон вечорами купається разом з вірним другом в озері, оскільки вода справляє на нього терапевтичний ефект.
Чоловік піклується про свого 19-річного хворого пса.
Більше 18 років тому чоловік на ім'я Джон врятував маленьке цуценя, і з тих пір людина і тварина нерозлучні. Зараз пес по кличці Шоп страждає артритом, і Джон вечорами купається разом з вірним другом в озері, оскільки вода справляє на нього терапевтичний ефект.
понеділок, 2 липня 2012 р.
понеділок, 25 червня 2012 р.
20 порад для того, щоб працювати менше
Автор: Павло Гук Джерело: Inspired
Після прочитання книги «Робочий день мінімаліста» виникло бажання виписати «заповіді» описані в цій книзі, плюс доповнити їх власними знаннями і досвідом.
1. Зменшуйте час на виконання задач
Виділяйте якомога менше часу на виконання задач, це заставить добре напрягтись. Чим менше часу, тим більше ви будете старатись вкластись у цей час.
2. Фокусуйтесь на важливому
Я вже писав про книгу «Миф о многозадачности», прочитайте її. Якщо ви взялись за щось, то працюєте тільки над цим. Для інших речей — окремий час.
3. Перестаньте перевіряти пошту
Деякі мої знайомі перевіряють пошту по десять, а то й більше разів на день. Це забирає надто багато часу. Видаліть усі чекери і зведіть перевірку пошти до 1-2 разів на день.
4. Не читайте
Є багато ресурсів на прочитання яких в день йде дуже багато часу. Не читайте все підряд, відпишіться від новин, про найважливіше і так будуть говорити усі. Якщо перші 30-40% книги вам нецікаві, то чи варто тратити й далі свій час?
5. Створюйте дефіцит у ваших послугах
Якщо ви будете брати 10$ за годину вашої роботи, то у вас буде менше клієнтів, ніж якби ви брали 5$. Якщо ви вважаєте, що ваша робота дійсно варта 10$, то не беріть менше тільки тому, щоб не втратити клієнтів. А у скількох клієнтів ви просили 500$ за годину? Створюйте дефіцит, якщо Ви дійсно експерт. Якщо Ви не попросите, то ніколи і не отримаєте.
6. Скажіть хто ви і чим ви займаєтесь
Хороший спосіб уникнути багатьох проблем — сказати конкретно хто ви і чим займаєтесь. Багато людей дуже невизначені. «Я есемемщик, сеошник, дизайнер і веб-розробник». Усі ці ролі можливо виконувати, якщо спати по 3-4 години на добу.
7. Заведіть блог, напишіть книгу
Коли в чаті чи електронною поштою ви відповідаєте на запитання, то допомогаєте тільки одному клієнту. Якщо ви напишете про вирішення проблеми в своєму блозі чи книзі, то допоможете багатьом. І зекономите свій час.
8. Групуйте задачі
Коли ви виявляєте, що робите багато підзадач, то краще їх об’єднати і пізніше зробити «оптом». Якщо постійно скакати з однієї задачі на іншу, то про яку ефективність може йти мова?
9. Станьте соціопатами
Навчіться працювати без соціальних мереж. Якщо працювати і постійно відволікатись на Twitter, то ефективність близька до нуля. Відводьте для всього свій час. Як вже казав вище, робіть «оптом». Раджу прочитати корисну статтю: «Нова модель життя в соціальних мережах».
10. Не приймайте телефонні дзвінки
Значно зручніше підтримувати зв’язок через електронну пошту чи, наприклад, твітер. Не робіть із себе автовідповідач.
11. Вбивайте непотрібних людей
Людей мільйони, вам справді потрібно підтримувати зв’язок з усіма? Подивіться кого ви читаєте в твітері, усі ці люди вам справді цікаві? Чи приносять вони вам якусь користь? Оточуйте себе людьми у яких з вами спільні інтереси, людьми, які вас надихають.
12. Відвідуйте менше заходів і конференцій
Те саме, що й з попереднім.
13. Уникайте паперу
На папері важко шукати, папір коштує грошей, папір найбільше зло. Читайте електронні книги, користуйтесь електронними грошима. 2012 рік, йопти.
14. Автоматизуйте все
Все, що тільки можна. Довіртесь залізякам.
15. Не займайтесь чужою роботою
Якщо ви не знаєте як щось робити — просто не робіть це. Якщо у вас нема ідей по дизайну — найміть дизайнера. Якщо ви поганий в програмуванні — найміть програміста. Я сам колись старався зробити все один, як наслідок йшло дуже багато часу і сил. Це, звісно, досвід. Проте досвід, який дає неякісний результат.
16. Пропагуйте свободу
Якщо ви працюєте в команді, то багато речей залежать від рішення одного з учасників цієї команди. Або складіть ідеальний план, щоб в ході роботи не виникало запитань, або дайте своїм колегам більше свободи, щоб вони самі могли вирішити як поступити.
17. Вдосконалюйте і крадіть
В цьому світі немає нічого нового. Не очікуйте, що вам у голову прийде геніальна ідея. Найкращі ідеї являються компіляцією старих. Якщо ви знаєте як зробити щось краще — робіть.
18. Не бійтесь втратити клієнтів
Якщо ваший клієнт вважає вас хорошим через те, що ви доступні для нього 24 години на добу, то шліть його нафіг. Втрачайте клієнтів, які коштують вам більше, ніж ви від них отримуєте.
19. Не продавайте фігню
Якщо ви робите фігню, то вам потрібно витратити більше часу, щоб комусь впарити цю фігню.
20. Будьте мінімалістом
Ненавиджу довгі листи, на які потрібно відповідати такими ж довгими листами. Висловлюйтесь коротко і по ділу. Це дуже цінять.
Після прочитання книги «Робочий день мінімаліста» виникло бажання виписати «заповіді» описані в цій книзі, плюс доповнити їх власними знаннями і досвідом.
1. Зменшуйте час на виконання задач
Виділяйте якомога менше часу на виконання задач, це заставить добре напрягтись. Чим менше часу, тим більше ви будете старатись вкластись у цей час.
2. Фокусуйтесь на важливому
Я вже писав про книгу «Миф о многозадачности», прочитайте її. Якщо ви взялись за щось, то працюєте тільки над цим. Для інших речей — окремий час.
3. Перестаньте перевіряти пошту
Деякі мої знайомі перевіряють пошту по десять, а то й більше разів на день. Це забирає надто багато часу. Видаліть усі чекери і зведіть перевірку пошти до 1-2 разів на день.
4. Не читайте
Є багато ресурсів на прочитання яких в день йде дуже багато часу. Не читайте все підряд, відпишіться від новин, про найважливіше і так будуть говорити усі. Якщо перші 30-40% книги вам нецікаві, то чи варто тратити й далі свій час?
5. Створюйте дефіцит у ваших послугах
Якщо ви будете брати 10$ за годину вашої роботи, то у вас буде менше клієнтів, ніж якби ви брали 5$. Якщо ви вважаєте, що ваша робота дійсно варта 10$, то не беріть менше тільки тому, щоб не втратити клієнтів. А у скількох клієнтів ви просили 500$ за годину? Створюйте дефіцит, якщо Ви дійсно експерт. Якщо Ви не попросите, то ніколи і не отримаєте.
6. Скажіть хто ви і чим ви займаєтесь
Хороший спосіб уникнути багатьох проблем — сказати конкретно хто ви і чим займаєтесь. Багато людей дуже невизначені. «Я есемемщик, сеошник, дизайнер і веб-розробник». Усі ці ролі можливо виконувати, якщо спати по 3-4 години на добу.
7. Заведіть блог, напишіть книгу
Коли в чаті чи електронною поштою ви відповідаєте на запитання, то допомогаєте тільки одному клієнту. Якщо ви напишете про вирішення проблеми в своєму блозі чи книзі, то допоможете багатьом. І зекономите свій час.
8. Групуйте задачі
Коли ви виявляєте, що робите багато підзадач, то краще їх об’єднати і пізніше зробити «оптом». Якщо постійно скакати з однієї задачі на іншу, то про яку ефективність може йти мова?
9. Станьте соціопатами
Навчіться працювати без соціальних мереж. Якщо працювати і постійно відволікатись на Twitter, то ефективність близька до нуля. Відводьте для всього свій час. Як вже казав вище, робіть «оптом». Раджу прочитати корисну статтю: «Нова модель життя в соціальних мережах».
10. Не приймайте телефонні дзвінки
Значно зручніше підтримувати зв’язок через електронну пошту чи, наприклад, твітер. Не робіть із себе автовідповідач.
11. Вбивайте непотрібних людей
Людей мільйони, вам справді потрібно підтримувати зв’язок з усіма? Подивіться кого ви читаєте в твітері, усі ці люди вам справді цікаві? Чи приносять вони вам якусь користь? Оточуйте себе людьми у яких з вами спільні інтереси, людьми, які вас надихають.
12. Відвідуйте менше заходів і конференцій
Те саме, що й з попереднім.
13. Уникайте паперу
На папері важко шукати, папір коштує грошей, папір найбільше зло. Читайте електронні книги, користуйтесь електронними грошима. 2012 рік, йопти.
14. Автоматизуйте все
Все, що тільки можна. Довіртесь залізякам.
15. Не займайтесь чужою роботою
Якщо ви не знаєте як щось робити — просто не робіть це. Якщо у вас нема ідей по дизайну — найміть дизайнера. Якщо ви поганий в програмуванні — найміть програміста. Я сам колись старався зробити все один, як наслідок йшло дуже багато часу і сил. Це, звісно, досвід. Проте досвід, який дає неякісний результат.
16. Пропагуйте свободу
Якщо ви працюєте в команді, то багато речей залежать від рішення одного з учасників цієї команди. Або складіть ідеальний план, щоб в ході роботи не виникало запитань, або дайте своїм колегам більше свободи, щоб вони самі могли вирішити як поступити.
17. Вдосконалюйте і крадіть
В цьому світі немає нічого нового. Не очікуйте, що вам у голову прийде геніальна ідея. Найкращі ідеї являються компіляцією старих. Якщо ви знаєте як зробити щось краще — робіть.
18. Не бійтесь втратити клієнтів
Якщо ваший клієнт вважає вас хорошим через те, що ви доступні для нього 24 години на добу, то шліть його нафіг. Втрачайте клієнтів, які коштують вам більше, ніж ви від них отримуєте.
19. Не продавайте фігню
Якщо ви робите фігню, то вам потрібно витратити більше часу, щоб комусь впарити цю фігню.
20. Будьте мінімалістом
Ненавиджу довгі листи, на які потрібно відповідати такими ж довгими листами. Висловлюйтесь коротко і по ділу. Це дуже цінять.
субота, 23 червня 2012 р.
Без табу: прикладна сексологія в німецькому університеті
● Автор — Ксенія Польська, Ірина Березенко / Джерело: Deutsche Welle ●
Секс – найінтимніше і водночас всюдисуще. Ця тема стосується кожного, але залишається «незручною» навіть у вільному суспільстві. У Німеччині її можна досліджувати науково, а заодно й допомагати людям.
Секс – найінтимніше і водночас всюдисуще. Ця тема стосується кожного, але залишається «незручною» навіть у вільному суспільстві. У Німеччині її можна досліджувати науково, а заодно й допомагати людям.
«Я займаюся сексом» – ця фраза набуває нового змісту з вуст
студентів, які вступили до Вищої школи Мерсебургу на спеціальність
“Прикладна сексологія, сексуальна освіта й консультування”. Цей
університет у федеральній землі Саксонія-Ангальт на сході Німеччини –
єдиний, де студенти вивчають виключно секс й усі пов’язані з ним життєві
аспекти.
«Скільки фантазій ми породили, коли додали до назви спеціальності слово «прикладна», – жартує декан Гаральд Штумпе. – А ви подивіться на підзаголовок!» У ньому зазначено: «У контексті сексуальності, партнерських відносин та планування сім’ї». Професійна місія майбутніх випускників –забезпечення сексуального самовизначення, розвитку і самореалізації. Приміром, вони можуть працювати педагогами, терапевтами та сімейними консультантами, співробітниками ВІЛ-центрів, служб захисту дітей та установ охорони здоров’я.
Для Шалімар Клеє таке навчання це певне випробування, вихід за власні межі, розповіла дівчина напередодні нового набору абітурієнтів на факультет. «Хоч ця тема і стосується кожного, кожен підходить до неї по-своєму», – розмірковує студентка.
Секс як політичний інструмент
Особливо 25-річну студентку цікавить міжнародна проблема використання сексуальності як політичного інструменту. Не тільки в консервативних суспільствах, а й у Західній Європі теми сексу породжують деякі суперечності. «Наприклад, пропозицію зіграти спектакль «Монологи вагіни» в Міжнародний жіночий день в Європарламенті було відхилено. Чому?» – дивується Шалімар. Студентку турбує: чому люди в ХХІ столітті не можуть абсолютно відверто говорити про сексуальність, відчувають якийсь сором та не в змозі розтлумачити власним дітям основи основ.
Місія випусників – забезпечення сексуального самовизначення, розвитку і самореалізації
Зрозуміти суть цих та інших питань не тільки на особистому, а й на
науковому рівні Шалімар Клеє, яка є досвідченою співробітницею
соціальних служб, допомагає модульна міждисциплінарна магістерська
програма “Прикладна сексологія”.
“Людське тіло в різних культурах”, “Сексуальність і насильство”, “Сексуальне самопізнання”, “Сексологічні консультації в міжкультурному контексті” – ці та інші дисципліни Шалімар та ще двадцятеро її одногрупників вивчають упродовж шести семестрів. Для цього вони раз на місяць на чотири дні приїжджають в університет з різних міст та країн, де, як правило, працюють у соціальній сфері.
Як навчають прикладної сексології
На заняттях майбутніх сексологів атмосфера абсолютно невимушена. Студенти жваво спілкуються парами. Їхнє завдання – проінтерв’ювати один одного на тему історії сексуальної педагогіки та висловити власне ставлення до суперечливих питань. Потім вони міняються співрозмовниками – це свого роду “швидкісне побачення” в академічному форматі. Викладач Конрад Веллер, з яким, незважаючи на велику кількість наукових ступенів всі спілкуються на “ти”, теж бере участь в інтерв’ю по колу. “Я повинен зрозуміти, на якому рівні перебувають студенти, щоб надалі відштовхуватися від їхньої бази знань”, – пояснює він.
За партою дві обізнані студентки розмовляють про те, які цільові групи для сексуальної освіти і виховання існують у Німеччині. «Очевидно, що це школярі. Також останнім часом підготовчі знання нарешті почали отримувати дедалі більше дошкільнят»,- каже одна з них. “Важливо, щоб доступ до терапії і консультацій отримували й інваліди. Адже тривалий час вважалося, що у них “сексу немає “, – додає інша студентка.
“Власна сексуальність супроводжує людину все життя. Ми постійно дізнаємося про себе та інших щось нове, розвиваємося, проходимо різні фази. У складній життєвій ситуації будь-хто може відчути, що потребує поради, консультації, компетентної підтримки, – вважають студентки. – Для цього ми й вчимося”.
Допомога ВІЛ-інфікованим – один з напрямків діяльності сексологів
Семінар і подолання власних комплексів
Коли основні теми пройдено, Конрад Веллер починає лекцію, яка може шокувати непідготовленого слухача. З доповіді студенти дізнаються, що людина здатна відчувати оргазм вже на першому році життя. Вони бачать наукові документальні кадри, які були зняті в одному з дитсадків 1974 року. На них хлопчики і дівчатка, граючись, можливо, вперше усвідомлюють закладену в них природою сексуальність.
“Нині в сучасному контексті медіа-етики зрозуміло, що такі речі, як, наприклад, дитячу гру “в лікарню”, показувати не варто. Але метою даного історичного документу було зняти табу з теми дитячого статевого розвитку”, – пояснює викладач. Він переконаний, що одне із завдань сексуальної педагогіки – це показати батькам, чому і як потрібно виховувати дітей, щоб вони стали здоровими і вільними в сексуальному плані дорослими.
З підростаючим поколінням сексологів професор обговорює й те, які навчальні матеріали сприяють сексуальній розкутості, а які вселяють сумніви, які книги та посібники ще актуальні, а які ні.
Про що мріють “сексперти”?
Що не змінилося за десятки років, то це очевидний дефіцит наукової інформації про сексуальність у навчальних програмах для медиків, гуманітаріїв та соціальних працівників, вважає керівник магістратури, лікар за освітою Гаральд Штумпе. “У майбутніх фахівців виникає безліч питань, на які вони не отримують відповідей навіть закінчивши ВНЗ, – каже він. – І я завжди мріяв про те, щоб у Німеччині з’явилася спеціальна навчальна програма”.
Її випускникам відкриті двері не тільки закладів охорони здоров’я і соціальних організацій, а й університетів, інститутів та наукових центрів. І навіть політична кар’єра – для таких критично мислячих мрійників як 25-річна Шалімар.
«Скільки фантазій ми породили, коли додали до назви спеціальності слово «прикладна», – жартує декан Гаральд Штумпе. – А ви подивіться на підзаголовок!» У ньому зазначено: «У контексті сексуальності, партнерських відносин та планування сім’ї». Професійна місія майбутніх випускників –забезпечення сексуального самовизначення, розвитку і самореалізації. Приміром, вони можуть працювати педагогами, терапевтами та сімейними консультантами, співробітниками ВІЛ-центрів, служб захисту дітей та установ охорони здоров’я.
Для Шалімар Клеє таке навчання це певне випробування, вихід за власні межі, розповіла дівчина напередодні нового набору абітурієнтів на факультет. «Хоч ця тема і стосується кожного, кожен підходить до неї по-своєму», – розмірковує студентка.
Секс як політичний інструмент
Особливо 25-річну студентку цікавить міжнародна проблема використання сексуальності як політичного інструменту. Не тільки в консервативних суспільствах, а й у Західній Європі теми сексу породжують деякі суперечності. «Наприклад, пропозицію зіграти спектакль «Монологи вагіни» в Міжнародний жіночий день в Європарламенті було відхилено. Чому?» – дивується Шалімар. Студентку турбує: чому люди в ХХІ столітті не можуть абсолютно відверто говорити про сексуальність, відчувають якийсь сором та не в змозі розтлумачити власним дітям основи основ.
Місія випусників – забезпечення сексуального самовизначення, розвитку і самореалізації“Людське тіло в різних культурах”, “Сексуальність і насильство”, “Сексуальне самопізнання”, “Сексологічні консультації в міжкультурному контексті” – ці та інші дисципліни Шалімар та ще двадцятеро її одногрупників вивчають упродовж шести семестрів. Для цього вони раз на місяць на чотири дні приїжджають в університет з різних міст та країн, де, як правило, працюють у соціальній сфері.
Як навчають прикладної сексології
На заняттях майбутніх сексологів атмосфера абсолютно невимушена. Студенти жваво спілкуються парами. Їхнє завдання – проінтерв’ювати один одного на тему історії сексуальної педагогіки та висловити власне ставлення до суперечливих питань. Потім вони міняються співрозмовниками – це свого роду “швидкісне побачення” в академічному форматі. Викладач Конрад Веллер, з яким, незважаючи на велику кількість наукових ступенів всі спілкуються на “ти”, теж бере участь в інтерв’ю по колу. “Я повинен зрозуміти, на якому рівні перебувають студенти, щоб надалі відштовхуватися від їхньої бази знань”, – пояснює він.
За партою дві обізнані студентки розмовляють про те, які цільові групи для сексуальної освіти і виховання існують у Німеччині. «Очевидно, що це школярі. Також останнім часом підготовчі знання нарешті почали отримувати дедалі більше дошкільнят»,- каже одна з них. “Важливо, щоб доступ до терапії і консультацій отримували й інваліди. Адже тривалий час вважалося, що у них “сексу немає “, – додає інша студентка.
“Власна сексуальність супроводжує людину все життя. Ми постійно дізнаємося про себе та інших щось нове, розвиваємося, проходимо різні фази. У складній життєвій ситуації будь-хто може відчути, що потребує поради, консультації, компетентної підтримки, – вважають студентки. – Для цього ми й вчимося”.
Допомога ВІЛ-інфікованим – один з напрямків діяльності сексологів
Семінар і подолання власних комплексів
Коли основні теми пройдено, Конрад Веллер починає лекцію, яка може шокувати непідготовленого слухача. З доповіді студенти дізнаються, що людина здатна відчувати оргазм вже на першому році життя. Вони бачать наукові документальні кадри, які були зняті в одному з дитсадків 1974 року. На них хлопчики і дівчатка, граючись, можливо, вперше усвідомлюють закладену в них природою сексуальність.
“Нині в сучасному контексті медіа-етики зрозуміло, що такі речі, як, наприклад, дитячу гру “в лікарню”, показувати не варто. Але метою даного історичного документу було зняти табу з теми дитячого статевого розвитку”, – пояснює викладач. Він переконаний, що одне із завдань сексуальної педагогіки – це показати батькам, чому і як потрібно виховувати дітей, щоб вони стали здоровими і вільними в сексуальному плані дорослими.
З підростаючим поколінням сексологів професор обговорює й те, які навчальні матеріали сприяють сексуальній розкутості, а які вселяють сумніви, які книги та посібники ще актуальні, а які ні.
Про що мріють “сексперти”?
Що не змінилося за десятки років, то це очевидний дефіцит наукової інформації про сексуальність у навчальних програмах для медиків, гуманітаріїв та соціальних працівників, вважає керівник магістратури, лікар за освітою Гаральд Штумпе. “У майбутніх фахівців виникає безліч питань, на які вони не отримують відповідей навіть закінчивши ВНЗ, – каже він. – І я завжди мріяв про те, щоб у Німеччині з’явилася спеціальна навчальна програма”.
Її випускникам відкриті двері не тільки закладів охорони здоров’я і соціальних організацій, а й університетів, інститутів та наукових центрів. І навіть політична кар’єра – для таких критично мислячих мрійників як 25-річна Шалімар.
середа, 20 червня 2012 р.
Ману Чао: "Ти своїх сусідів по будинку добре знаєш?"
Автор: Алексей Ковалев Джерело: OpenSpace.ru
Антиглобаліст і комунар з оркестром пояснив OPENSPACE.RU, як боротися з диктатурою грошей і облаштувати «демократію знизу»
© Because Music
24 червня в Зеленому театрі відбудеться концерт Ману Чао - захисника всіх скривджених і пригноблених світом капіталізму. Формально концерт приурочений до презентації його четвертого номерного альбому «Radiolina», що вийшов ще в позаминулому році, але сам музикант всіляко відхрещується від звичних схем розкручування. З 1998 року, коли вийшов його перший альбом з ансамблем Radio Bemba, спадкоємцем легендарних Mano Negra, Ману анітрохи не зменшив свого комунарського запалу.
- Давайте почнемо розмову з останнього альбому, «Radiolina». Я адже правильно розумію, що ви саме його приїхали до нас представляти?
- Ну як тобі сказати. Я взагалі намагаюся не працювати за такою схемою: записав альбом - поїхав в турне на його підтримку - зістриг купони - відпочив - все по новій. Хоча, звичайно, іноді доводиться дотримуватися звичних схем шоу-бізнесу, сингли випускати та інше. Так що будуть пісні і з «Clandestino», і з «Proxima Estacion: Esperanza», ну і з «Radiolina», само собою.
- Так, до речі, я хотів сказати, що в студентські роки, як водиться, ми знімали одну квартиру на кілька людей, і якийсь час за одностайною згодою у нас цілу добу на повторі грав альбом «Clandestino». Так що я ваш великий фанат.
- Ого, дякую! Завжди приємно це чути.
- Тільки повинен зізнатися, що альбом був абсолютно піратський, куплений на ринку біля метро. Легального чи то не було взагалі в продажу, чи то стипендії на нього не вистачило.
- Та годі тобі! Я ж все розумію. Ти думаєш, нам свого часу було простіше, чи що? У мене юність пройшла в бандитських передмістях Парижа, там порядки були о-го-го! Всі квартали поділені між бандами, і яка музика подобалася паханам - тільки таку й можна було грати. Та й слухати теж. Так що я свою першу платівку Clash (піратську, само собою), до себе в район притягнув, буквально ризикуючи життям. Так що якщо у когось не вистачає грошей на мій альбом, завантажуйте на здоров'я!
- Я тут згадав один випадок: я іноді скачую музику просто від балди, раптом трапиться щось цікаве, чого я ще не чув. І якось мені попалася одна група, номінально вона американська, з Сіетла, але американець там тільки один, а решта - повний компот: боснієць, македонець, японець на басу і ще хтось. Дуже крута, такий етнохард-кор з балканським відтінком, дико заводна. Я потім їх послухав на фестивалі EXIT в Сербії - там же, до речі, де і Radio Bemba вперше наживо, - вони виявилися ще більш забійні, ніж в студії. Так от, я до них підходжу після концерту познайомитися, кажу: хлопці, ви дико круті, дякую. Тільки я ваш альбом спіратив, нічого? Вони дуже пожвавилися, заплескали мене по плечу, закричали: «Та ти чого, звичайно, скачуй скільки влізе і друзям всім своїм скажи! Чим більше народу про нас знає, тим краще »
- Ну звісно, дуже мудрий підхід, зараз тільки так і може надходити чесна людина і музикант. Я вважаю, що купувати треба музику тільки у зовсім маловідомих музикантів, яких треба підтримати, а у популярних і так вже все добре. Стривай, а як група-то називається?
- Kultur Shock .
- Ну звісно, я їх знаю! Вони до нас у Барселону приїжджали, і справді дуже круті.
- Так от, повертаючись до альбому «Radiolina». У пісні «Rainin 'in Paradize» приспіви складаються з різних топонімів і слів «... is no good place to be» (щось на кшталт «ох, як страшно жити там- то »). Ох, як в Конго страшно жити, в Багдаді, в Фалуджі, в Палестині, скрізь стріляють-вбивають, the world go crazy. А що ви думаєте, нам тут краще, чи що? Це на вигляд Москва щодо благополучне місце, та й то у нас тут вийшов за хлібом в магазин, а тебе божевільнмй міліціонер застрелив - або цілком здоровий, і таке трапляється. А вже які в Росії місця бувають - може, і не стріляють, як в Багдаді, але теж жити несолодко, тільки там ще холодно і Ману Чао про них не співає. Так що є на землі хоч одне good place to be? Або ви все-таки песиміст?
- Давай розділяти мої погляди на несправедливість в цьому світі, які я висловлюю в своїх піснях, і оптимізм. Оптимізм - це дуже важлива річ, без нього можна відразу лягати і помирати. Я от багато поїздив по країнах Південної Америки, Африки і так далі, де люди живуть в жахливих умовах. І знаєш що? Я там бачив набагато більше щасливих людей, ніж в ситих Європах. У них просто немає часу на відчай. Коли на тобі щодня лежить відповідальність за власних дітей, тобі просто ніколи депрессіровать [слова «відповідальність» і «відчай» Ману вимовляє дуже своєрідно - щось на кшталт «респонселабіліті» і «дізесперейшон]. Звичайно, я знаю, що і людям в Росії живеться непросто. Та кому взагалі зараз просто? Куди б я не приїхав, людям скрізь знайдеться на що поскаржитися. Перш за все на уряд. Але відразу виникає питання: а що в такій ситуації робити, як зробити світ кращим? Дуже просто! Не сподівайтеся на уряд. Коли воно кому допомагало? Допомагайте один одному! Де всі люди будуть допомагати один одному незалежно від свого і чужого матеріального і соціального становища - ось там і буде good place to be. Тобто людям потрібно об'єднуватися знизу, без участі уряду. Щоб було простіше пояснити - ось ти своїх сусідів по будинку добре знаєш?
- Чесно кажучи, так собі, не більше, ніж «здрастє - до побачення».
- Ось бачиш? А ви повинні один до одного в гості ходити і у всьому допомагати. Ось така і повинна бути сучасна демократія знизу. А не те, що зараз нею називається.
- На YouTube до кліпу на цю пісню, «Rainin 'in Paradize», всі говорять приблизно одне й те саме в такт приспіву: «Italy and Greece is no democracy, Berlusconi is a calamity».
- Ну і правильно. Ті країни, які зараз називаються демократіями, - там скрізь насправді справжня диктатура. Диктатура грошей.
- Ми вже знаємо, що сучасне суспільство споживання дуже добре навчилося поглинати і монетизувати протест проти себе самого. Найвідоміший приклад - це, ясна річ, майки з портретом Че. Ось вам, як видному антісістемщіку, повинні бути відомі стратегії боротьби з цією проблемою.
- Так, стратегія в умовах диктатури грошей може бути тільки одна - відмовлятися від них. Безкорисливо допомагати один одному. Давати безкоштовні концерти, музику роздавати безкоштовно. Я от музикант: вийшов на площу, пограв - зі мною слухачі поділилися тим, що є у них. Я б, бачиш, і радий так робити весь час - і роблю, до речі, коли можливо, - але в іншу країну з великим концертом так, на жаль, не поїдеш. Доводиться йти на компроміс, принаймні, я завжди наполягаю, щоб квитки на мої концерти були дешеві, наскільки можливо. Все одно недостатньо дешево виходить, але нам адже доводиться тягнути з собою купу апаратури, ти ж розумієш.
- Що стосується антисистемності, я тут недавно читав книжку американського журналіста Марка Левайна Heavy Metal Islam - про те, як для марокканської, єгипетської, іранської та іншої мусульманської молоді метал став справжньою музикою протесту, як би паралельної релігією, яка піддається неабияким репресіям. Типу за футболку Iron Maiden в Єгипті можна в куток потрапити і осадити там неіллюзорних палиць. Виступали ви в мусульманських країнах і чи помітили щось подібне по відношенню до Radio Bemba? Як влади ставилися до вашого балагану?
- У мене досвід виступу в мусульманському світі досить специфічний. Нещодавно ми з Radio Bemba грали в таборах біженців у Західній Сахарі і ніякого тиску на себе з боку місцевої влади не відчули. Та й чого там відчувати? Вони останні 30 років сидять у чорта на рогах посеред пустелі і борються за незалежність. Ніхто про них нічого не чув, не знає і знати не хоче. Звичайно ж, всі були дико раді нас побачити.
- Останнє, мабуть, питання на сьогодні. Я знаю, що ви, крім запису альбомів і концертів, займаєтеся таким собі благодійним продюсуванням: знаходите нікому не відомі хороші групи і допомагаєте їм записати альбом, пробитися на велику сцену, як це було з Amadou et Mariam [дует сліпих музикантів з Малі, який грає африканський блюз]. Які-небудь ще проекти в цьому роді варто чекати найближчим часом?
- Ну, продюсуванням це назвати складно, це все-таки системний термін. Я просто скрізь, куди не приїду, прислухаюся до музики, яку грають люди. Просто ходжу вулицями з диктофоном і записую. Відмінна музика є скрізь: і в Європі, і в Америці, і в Африці, і в Росії теж дуже багато. Учасників одного з моїх останніх проектів я знайшов взагалі в буенос-айреському психіатричній лікарні. Дуже цікаві хлопці, називаються La Colifata. Реліз буде 10 липня тільки в інтернеті, шукайте посилання на моєму сайті www.manuchao.net.
Антиглобаліст і комунар з оркестром пояснив OPENSPACE.RU, як боротися з диктатурою грошей і облаштувати «демократію знизу»
© Because Music
24 червня в Зеленому театрі відбудеться концерт Ману Чао - захисника всіх скривджених і пригноблених світом капіталізму. Формально концерт приурочений до презентації його четвертого номерного альбому «Radiolina», що вийшов ще в позаминулому році, але сам музикант всіляко відхрещується від звичних схем розкручування. З 1998 року, коли вийшов його перший альбом з ансамблем Radio Bemba, спадкоємцем легендарних Mano Negra, Ману анітрохи не зменшив свого комунарського запалу.
- Давайте почнемо розмову з останнього альбому, «Radiolina». Я адже правильно розумію, що ви саме його приїхали до нас представляти?
- Ну як тобі сказати. Я взагалі намагаюся не працювати за такою схемою: записав альбом - поїхав в турне на його підтримку - зістриг купони - відпочив - все по новій. Хоча, звичайно, іноді доводиться дотримуватися звичних схем шоу-бізнесу, сингли випускати та інше. Так що будуть пісні і з «Clandestino», і з «Proxima Estacion: Esperanza», ну і з «Radiolina», само собою.
- Так, до речі, я хотів сказати, що в студентські роки, як водиться, ми знімали одну квартиру на кілька людей, і якийсь час за одностайною згодою у нас цілу добу на повторі грав альбом «Clandestino». Так що я ваш великий фанат.
- Ого, дякую! Завжди приємно це чути.
- Тільки повинен зізнатися, що альбом був абсолютно піратський, куплений на ринку біля метро. Легального чи то не було взагалі в продажу, чи то стипендії на нього не вистачило.
- Та годі тобі! Я ж все розумію. Ти думаєш, нам свого часу було простіше, чи що? У мене юність пройшла в бандитських передмістях Парижа, там порядки були о-го-го! Всі квартали поділені між бандами, і яка музика подобалася паханам - тільки таку й можна було грати. Та й слухати теж. Так що я свою першу платівку Clash (піратську, само собою), до себе в район притягнув, буквально ризикуючи життям. Так що якщо у когось не вистачає грошей на мій альбом, завантажуйте на здоров'я!
- Я тут згадав один випадок: я іноді скачую музику просто від балди, раптом трапиться щось цікаве, чого я ще не чув. І якось мені попалася одна група, номінально вона американська, з Сіетла, але американець там тільки один, а решта - повний компот: боснієць, македонець, японець на басу і ще хтось. Дуже крута, такий етнохард-кор з балканським відтінком, дико заводна. Я потім їх послухав на фестивалі EXIT в Сербії - там же, до речі, де і Radio Bemba вперше наживо, - вони виявилися ще більш забійні, ніж в студії. Так от, я до них підходжу після концерту познайомитися, кажу: хлопці, ви дико круті, дякую. Тільки я ваш альбом спіратив, нічого? Вони дуже пожвавилися, заплескали мене по плечу, закричали: «Та ти чого, звичайно, скачуй скільки влізе і друзям всім своїм скажи! Чим більше народу про нас знає, тим краще »
- Ну звісно, дуже мудрий підхід, зараз тільки так і може надходити чесна людина і музикант. Я вважаю, що купувати треба музику тільки у зовсім маловідомих музикантів, яких треба підтримати, а у популярних і так вже все добре. Стривай, а як група-то називається?
- Kultur Shock .
- Ну звісно, я їх знаю! Вони до нас у Барселону приїжджали, і справді дуже круті.
- Так от, повертаючись до альбому «Radiolina». У пісні «Rainin 'in Paradize» приспіви складаються з різних топонімів і слів «... is no good place to be» (щось на кшталт «ох, як страшно жити там- то »). Ох, як в Конго страшно жити, в Багдаді, в Фалуджі, в Палестині, скрізь стріляють-вбивають, the world go crazy. А що ви думаєте, нам тут краще, чи що? Це на вигляд Москва щодо благополучне місце, та й то у нас тут вийшов за хлібом в магазин, а тебе божевільнмй міліціонер застрелив - або цілком здоровий, і таке трапляється. А вже які в Росії місця бувають - може, і не стріляють, як в Багдаді, але теж жити несолодко, тільки там ще холодно і Ману Чао про них не співає. Так що є на землі хоч одне good place to be? Або ви все-таки песиміст?
- Давай розділяти мої погляди на несправедливість в цьому світі, які я висловлюю в своїх піснях, і оптимізм. Оптимізм - це дуже важлива річ, без нього можна відразу лягати і помирати. Я от багато поїздив по країнах Південної Америки, Африки і так далі, де люди живуть в жахливих умовах. І знаєш що? Я там бачив набагато більше щасливих людей, ніж в ситих Європах. У них просто немає часу на відчай. Коли на тобі щодня лежить відповідальність за власних дітей, тобі просто ніколи депрессіровать [слова «відповідальність» і «відчай» Ману вимовляє дуже своєрідно - щось на кшталт «респонселабіліті» і «дізесперейшон]. Звичайно, я знаю, що і людям в Росії живеться непросто. Та кому взагалі зараз просто? Куди б я не приїхав, людям скрізь знайдеться на що поскаржитися. Перш за все на уряд. Але відразу виникає питання: а що в такій ситуації робити, як зробити світ кращим? Дуже просто! Не сподівайтеся на уряд. Коли воно кому допомагало? Допомагайте один одному! Де всі люди будуть допомагати один одному незалежно від свого і чужого матеріального і соціального становища - ось там і буде good place to be. Тобто людям потрібно об'єднуватися знизу, без участі уряду. Щоб було простіше пояснити - ось ти своїх сусідів по будинку добре знаєш?
- Чесно кажучи, так собі, не більше, ніж «здрастє - до побачення».
- Ось бачиш? А ви повинні один до одного в гості ходити і у всьому допомагати. Ось така і повинна бути сучасна демократія знизу. А не те, що зараз нею називається.
- На YouTube до кліпу на цю пісню, «Rainin 'in Paradize», всі говорять приблизно одне й те саме в такт приспіву: «Italy and Greece is no democracy, Berlusconi is a calamity».
- Ну і правильно. Ті країни, які зараз називаються демократіями, - там скрізь насправді справжня диктатура. Диктатура грошей.
- Ми вже знаємо, що сучасне суспільство споживання дуже добре навчилося поглинати і монетизувати протест проти себе самого. Найвідоміший приклад - це, ясна річ, майки з портретом Че. Ось вам, як видному антісістемщіку, повинні бути відомі стратегії боротьби з цією проблемою.
- Так, стратегія в умовах диктатури грошей може бути тільки одна - відмовлятися від них. Безкорисливо допомагати один одному. Давати безкоштовні концерти, музику роздавати безкоштовно. Я от музикант: вийшов на площу, пограв - зі мною слухачі поділилися тим, що є у них. Я б, бачиш, і радий так робити весь час - і роблю, до речі, коли можливо, - але в іншу країну з великим концертом так, на жаль, не поїдеш. Доводиться йти на компроміс, принаймні, я завжди наполягаю, щоб квитки на мої концерти були дешеві, наскільки можливо. Все одно недостатньо дешево виходить, але нам адже доводиться тягнути з собою купу апаратури, ти ж розумієш.
- Що стосується антисистемності, я тут недавно читав книжку американського журналіста Марка Левайна Heavy Metal Islam - про те, як для марокканської, єгипетської, іранської та іншої мусульманської молоді метал став справжньою музикою протесту, як би паралельної релігією, яка піддається неабияким репресіям. Типу за футболку Iron Maiden в Єгипті можна в куток потрапити і осадити там неіллюзорних палиць. Виступали ви в мусульманських країнах і чи помітили щось подібне по відношенню до Radio Bemba? Як влади ставилися до вашого балагану?
- У мене досвід виступу в мусульманському світі досить специфічний. Нещодавно ми з Radio Bemba грали в таборах біженців у Західній Сахарі і ніякого тиску на себе з боку місцевої влади не відчули. Та й чого там відчувати? Вони останні 30 років сидять у чорта на рогах посеред пустелі і борються за незалежність. Ніхто про них нічого не чув, не знає і знати не хоче. Звичайно ж, всі були дико раді нас побачити.
- Останнє, мабуть, питання на сьогодні. Я знаю, що ви, крім запису альбомів і концертів, займаєтеся таким собі благодійним продюсуванням: знаходите нікому не відомі хороші групи і допомагаєте їм записати альбом, пробитися на велику сцену, як це було з Amadou et Mariam [дует сліпих музикантів з Малі, який грає африканський блюз]. Які-небудь ще проекти в цьому роді варто чекати найближчим часом?
- Ну, продюсуванням це назвати складно, це все-таки системний термін. Я просто скрізь, куди не приїду, прислухаюся до музики, яку грають люди. Просто ходжу вулицями з диктофоном і записую. Відмінна музика є скрізь: і в Європі, і в Америці, і в Африці, і в Росії теж дуже багато. Учасників одного з моїх останніх проектів я знайшов взагалі в буенос-айреському психіатричній лікарні. Дуже цікаві хлопці, називаються La Colifata. Реліз буде 10 липня тільки в інтернеті, шукайте посилання на моєму сайті www.manuchao.net.
Підписатися на:
Дописи (Atom)